Особливості сімейної статевої соціалізації дітей
Статева соціалізація тісно пов’язана з поняттям «статеве виховання», але не зводиться до нього. У вузькому розумінні (не в соціальному, а в педагогічному) статеве виховання - це процес систематичного, планомірного впливу на формування статевої свідомості і статево-рольової поведінки, який передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний і психосексуальний розвиток хлопчиків і дівчаток, оптимізація міжстатевої особистісної взаємодії) і засоби його реалізації (наявність мети, програм, засобів, методів і виконавців.
Особлива роль у формуванні статевої самосвідомості належить статево-рольовим уявленням, які є не тільки механізмом формування уявлень особистості про себе, але й способом фіксації на суб’єктивному рівні тих особистісно значущих для дитини стосунків, які закріплюються у внутрішньому світі і стають цінностями. Проте було б неправильно характеризувати статево-рольові уявлення підростаючої особистості лише як «носія і акумулятора» її знань про себе й інших. Будь-яке за своїм змістом знання дитини про себе передбачає її ставлення до самої себе, яке має емоційно-ціннісний зміст. Статево-рольові уявлення, що містяться в структурі самосвідомості, безпосередньо впливають на когнітивну, афективну і регулятивну сфери конкретного індивіда.
В організованому дошкільному вихованні (дитячі дошкільні заклади) статеве виховання взагалі відсутнє. Як у минулих, так і в сучасних програмах виховання й навчання дітей в дитячих садках («Дитина», «Малятко», «Українське дошкілля») вимоги до статевого виховання відсутні. Це можна пояснити, з одного боку, традиційними консервативними поглядами радянської педагогіки, коли статеве виховання передбачалося здійснювати в період статевого дозрівання, а з іншого - відсутністю психолого-педагогічного обґрунтування змісту, форм і засобів статевого виховання дошкільників. Т.О. Рєпіна зазначає, що лише деякі вихователі інтуїтивно реалізують диференційований підхід у вихованні хлопчиків і дівчаток, акцентуючи увагу дітей на обов’язках хлопчиків допомагати і поступатись дівчаткам, не ображати їх, заступатися за них і т.ін. Не можна не помітити явну однобічність такої інтуїтивної тактики виховання, особливо зважаючи на те, що воно реалізується виключно жінками: виховуються не взаємостосунки хлопчиків і дівчаток, а одностороння «повинність» хлопчиків. Якщо в сім’ї така «фемінінна педагогіка» хоч частково компенсується участю батька у вихованні, то в дитячому садку вона залишається абсолютним принципом виховання. Т.О. Рєпіна вважає, що згладити ці суперечності можуть спеціально організовані вихователями сюжетно-рольові ігри, які враховують інтереси хлопчиків і дівчаток. На наш погляд, у таких іграх завжди не вистачатиме одного учасника - чоловіка.
Оставьте комментарий
Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.