Психологічна допомога дітям розлучених батьків
4. До специфічних довгострокових порушень, на думку Г. Фіг-дора, належить почуття власної неповноцінності. Воно з’являється, коли дитина вважає себе покинутою, такою, яку недостатньо люблять, оскільки вона була недостатньо важливою, щоб батьки могли принести їй в жертву свої власні суперечності. Вона почуває себе нікчемною і неповноцінною, якщо батьки здаються нещасливими, а почуття провини змушує боятися здійснення нових помилок. І оскільки всі ці уявлення здебільшого залишаються несвідомими і жодним чином не пов’язуються з їх джерелом, діти, стаючи дорослими, протягом усього життя відчувають провину, вважають себе не гідними любові і їх мучить страх знову зазнати невдачі. Г. Фігдор говорить про те, що іноді самопочуття дітей розлучень нагадує самопочуття дискримінованих меншостей або груп суспільних окраїн. «До того почуття, що «зі мною щось негаразд», додається часто й інше, його можна висловити так: «Я живу тут, серед вас, але, власне кажучи, я, або принаймні велика частина мене, належить зовсім іншому життю». Цим «іншим життям» і є відсутній батько або відсутня мати… Звідси з’являється тенденція виключення самого себе і тенденція до відступу». Іноді це дійсно стає мотивом підключення до груп соціальних узбіч, але й там старі проблеми незабаром спливають знову. Постійна тривога бути не-прийнятим і ізольованим, розгубленість, що приховується за маскою самовпевненості, неадекватна реакція на критику, яка сприймається як ворожа реакція, напад на особистість в цілому.
5. Втеча, припинення стосунків видається єдиною можливістю розв’язання конфліктів у сфері дружніх, любовних або професійних стосунків. Переймаючись страхом бути відторгнутим, така людина воліє сама зробити перший крок до розриву стосунків, щоб не наражатися на біль втрати. У разі найменших дорікань з боку начальства на роботі така людина зразу подає заяву «за власним бажанням» і за перших ознак незгоди або незадоволення партнера в особистісних стосунках прагне покинути його. Іноді буває так, що, оберігаючи себе від болі, спричиненої розставанням, діти розлучень у дорослому віці можуть уникати емоційної прихильності, дозволяючи собі сексуальні контакти лише з тими, з ким тривалі «серйозні» стосунки вочевидь неможливі, наприклад, обираючи для цього тих, у кого вже є сім’я, або тих, хто не підходить для таких стосунків за віком або соціальним статусом.
6. Діти, що пережили розлучення, у більшості прагнуть до щасливого шлюбу і дають собі обіцянки не повторювати в ньому помилки своїх батьків, але на шляху до виконання цих бажань існують значні перешкоди, насамперед, через те, що їм не відома модель нормального функціонального партнерства між чоловіком і жінкою в шлюбі.
Оставьте комментарий
Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.