Психологічна допомога дітям розлучених батьків
- народжуючи власних дітей, вбачають у цьому іспит на вміння будувати стосунки в трійках, і це стає для сім’ї серйозним випробуванням на міцність. Тимчасове переключення матері на новонароджену дитину, пізніше спільні чоловічі інтереси батька й сина невиправдано травмують іншого партнера, викликають у нього неадекватні ревнощі, тривогу тощо.
Висловимо деякі зауваження щодо того, як зменшити шкоду, якої завдають дітям розлучення батьків.
1. Питання про те, що краще для дитини: жити з одним із батьків, але в спокійній і доброзичливій атмосфері чрі в «повній» сім’ї, в якій стосунки напружені, мають місце скандали і конфлікти, хоч і знаходить в літературі з психології відповідь на користь першого варіанта, але, на наш погляд, не має практичної цінності. Питання вибору виникає вже тоді, коли, як правило, діють механізми розлучення і «психологічне розлучення» відбулося де-факто. Якщо ж батькові, що залишився з дитиною, вдається створити комфортну психологічну атмосферу, рівень благополуччя дитини зростає. Про це можна говорити, виходячи з динаміки успішності таких дітей у школі, рівняїхкомунікативності, невротичностітощо(Ю.Є. Альо-шина, М.Г. Бейн).
2. Не варто приховувати від дитини факт розлучення до останньої миті. Г. Фігдор, Д. Відра зазначають, що психологічно розлучення відбувається набагато раніше, ніж його офіційно зафіксований варіант. Воно може тривати роками, і навіть розпочатися ще до народження дитини. Дитина реагує швидше на факт психологічного розлучення. Цікаво, що психологічні наслідки для дитини лише тільки розмов про наміри розлучитися, коли батьки не зробили цього і потім тривалий час прожили разом, можуть нагадувати наслідки справжнього розлучення. На факт психологічного розлучення дитина реагує дратівливістю, вразливістю, скритністю, частими «безпричинними» хворобами. Коли дитина не отримує достатньо інформації щодо того, що саме відбувається з батьками, вона може домислювати й уявляти те, що відбувається між ними, у більш загрозливому і тривожному вигляді, ніж є насправді. Іноді подібне домислювання призводить до того, що діти звинувачують себе в розлученні батьків.
3. Що і яким чином потрібно сказати дитині про розлучення? Те, що вони мають почути, може звучати, наприклад так: «Нам з батьком (матір’ю) стало важко жити разом, і ми вирішили жити окремо один від одного, але сподіваємося, що це не вплине на тебе і, головне, на твої стосунки з кожним з нас. Ми тебе дуже любимо і будемо надалі любити так само сильно, як і раніше».
Щоб дитина легше пережила травму розлучення, у неї повинні зберегтись максимально гарні стосунки як з батьком, так і з матір’ю. Для цього потрібно, щоб кожен з батьків максимально повно брав участь у вихованні дитини. Добре, коли дитина має можливість якийсь час пожити з тим з батьків, хто пішов із сім’ї, провести з ним вихідні, канікули чи відпустку. Батьки не повинні звинувачувати одне одного, налаштовувати дитину проти партнера, робити її союзником в протистоянні з іншим, виводячи тим самим її
Оставьте комментарий
Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.