Психологічна допомога дітям розлучених батьків
на рівень подружніх стосунків, робити заручником саме подружнього конфлікту.
С.В. Петрушин, спираючись на деякі положення теорії Б. Хел-лінгера і власні спостереження, доходить висновку, що «між подружніми і батьківськими стосунками має бути чітка межа. Те, що відбувається між подружжям, не повинно стосуватися дітей. Тим більш не можна розповідати про аборти або про те, що «тато тебе не хотів ». Не слід питати дитину про те, чи потрібно виходити заміж або розлучатись. Необхідно чинити так, як вважаєте за потрібне», і далі «розлучення можливе тільки на рівні подружніх стосунків, але не на батьківському».
Страх дітей при розлученні дорослих полягає насамперед у побоюваннях втратити одного з батьків, оскільки дітям важко розрізнити рівень подружніх і батьківських стосунків. « Важливо пояснити дитині, що розлучення відбувається в чоловіка й дружини, а як батько і мати вони з ним не розлучаються». У разі розлучення батьків, важливо, щоб дитина залишилась з тим з них, хто зумів зберегти здатність «поважати в дитині партнера». На думку Б. Хеллінгера, саме чоловіки зберігають здатність до цього.
4. Згубні для дитини наслідки мають тривалі суперечки під час вирішення питання про опіку. Ще більш згубною є ситуація, коли дитині пропонують самій вирішити, з ким вона хоче бути - з матір’ю чи з батьком. Тим самим їй пропонується взяти на себе відповідальність, а разом з нею і провину за надану «перевагу» одному з батьків. « Коли батьки втягують дитину в суперечку за опіку, вони вкладають їй в руки ніж, яким вона у відчаї вбиває у своєму серці одного з батьків. У цей час вона коїть щось таке, за що, можливо, буде мститися собі й іншим протягом усього життя».
5. Слід пам’ятати, що діти (особливо молодші за віком) сприймають ситуацію, орієнтуючись на реакцію дорослих. Якщо мати сприймає розлучення як трагедію, то й дитина, швидше за все, також відчуватиме себе відповідно. Безумовно, рекомендація батькам у разі подібних обставин « зберігати спокій » може видатися наївною. Але варто хоча б заради дитини не фіксувати увагу на негативних аспектах ситуації, думати більше про можливості, які несе майбутнє. На наш погляд, дітей травмує не тільки відкритий прояв батьками негативних емоцій, а й придушення цих емоцій, удаваний спокій, байдужість. Такі реакції також сприяють домислюванню дітьми масштабів проблеми.
6. Бажано допомогти дітям виразити свої емоції, обговорити їх, допомогти усвідомити джерело їх походження. Пояснення, що в такій ситуації доречними можуть бути і злість, і розгубленість, і розпач, допоможе дітям хоча б не звинувачувати себе за «неправильні» емоції. Спокійна, співчуваюча реакція на емоції дитини продемонструє їй прийняття батьків. Розмова з дитиною про те, що вона відчуває, допоможе з’ясувати, які необґрунтовані уявлення криються за її почуттями, прояснити деякі її страхи та тривоги, заспокоїти її.
Оставьте комментарий
Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.